Хто підштовхнув ХАМАС до нападу на Ізраїль?

Це частина стратегії Путіна — нестабільність у різних частинах світу має відвернути увагу та ресурси США від війни в Україні

Події, що сталися на півдні Ізраїлю 7 жовтня, — не раптова атака, здійснена купкою терористів, а щось значно масштабніше. Руки, які підштовхнули вбивць до нападу, знаходяться у Москві, вважає полковник запасу британської армії Річард Кемп і пише про це у своєму матеріалі «Військовий експерт: Путін підштовхнув ХАМАС до нападу на Ізраїль», розміщеному в ізраїльській газеті «Вісті». Колишній бойовий офіцер пояснює, що така агресія ХАМАСу вигідна перш за все Росії. Бо це не інакше, як частина стратегії Путіна. Уникаючи прямої конфронтації з НАТО, російський президент розпалює інші конфлікти — між Вірменією та Азербайджаном, Сербією та Косово, у Західній Африці, а тепер і в Ізраїлі. Протягом понад півтора року американська адміністрація та європейські лідери найбільше остерігалися ескалації війни в Україні та переростання її у світову. Наразі вони отримали вибух на Близькому Сході, що став виявом такої нестабільності, схожою на нестабільність у різних частинах світу, і має відвернути увагу та ресурси США від війни в Україні. Якщо війна з ХАМАСом затягнеться, США доведеться доставляти на ізраїльські склади зброю та боєприпаси, які мали бути поставлені Україні з метою відбиття нападу Росії. Вона, нагадує автор кореспонденції, вже скористалася іранськими безпілотниками для ударів по українських містах. А зараз Москва підштовхує Тегеран до застосування ударних дронів проти Ізраїлю.

Президенти РФ та Ірану. Київ після атаки безпілотників, 2022 рік.
Фото: AP

Зрештою, автор вважає, що у цьому сенсі для Росії іранський режим — найкращий партнер. Його лідери неодноразово погрожували знищити Ізраїль та США, іранці підтримують терористів як у Секторі Газа, так і у Лівані. Тегеран протягом багатьох років фінансував постачання зброї ХАМАСу та «Ісламському джихаду», стояв за підготовкою бойовиків у Секторі Газа, Юдеї та Самарії. А Кремль підтримує тісні контакти з палестинськими терористами ще з радянських часів, коли Путін, тоді офіцер КДБ, зустрічався з близькосхідними екстремістами в Дрездені.

Ватажки ХАМАСу, включно з Ісмаїлом Ханієм, очільником цієї терористичної організації, від початку війни в Україні здійснили серію візитів до Москви, де зустрічалися із високопоставленими російськими чиновниками, зокрема з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим. У березні 2023 року в Москві побувала делегація «Ісламського джихаду» на чолі із Зіядом аль-Нахалою. Бажаними гостями в російській столиці були і емісари «Хизбулли», бойовики якої воювали пліч-о-пліч з росіянами в Сирії. Ця терористична організація шейха Насралли допомагає РФ оминати західні санкції. Як стверджують у міністерстві фінансів США, винагородою за допомогу могла бути і російська зброя.

Щодо Ірану, то автор вказує, що він зіграв ключову роль у нападі ХАМАСу на Ізраїль. Незадовго до початку терористичного рейду у Ірану з’явилося потужне підґрунтя: адміністрація Байдена розморозила іранські активи на суму 6 млрд доларів. Активи повернулися до рук Ірану, незважаючи на продовження роботи тегеранського режиму зі створення ядерної зброї та підтримку цим режимом терористичних і дестабілізуючих сил на Близькому Сході та за його межами. Іранці також підтримують та виправдовують військові злочини російської армії в Україні.

Далі автор переходить до аналізу роботи розвідувальних органів, вказуючи, що цілком очевидно, що жахливі події 7 жовтня стали наслідком провалу розвідки Ізраїлю. Але це ще й наслідок ослаблення того, що називається потенціалом стримування. Ізраїльський уряд має наново оцінити баланс між стримуванням та превентивними діями проти терористів. І знову нагадує, що слід взяти до уваги те, що бойовики ХАМАСу діють не з власної ініціативи, за ними стоять дві держави — Росія та Іран.

Якщо звернутися до давніших подій, то автор констатує, що ЦАХАЛ завдавав тоді ударів по цілях у Газі вкрай виважено. Бо в Ізраїлі побоювалися міжнародного засудження, резолюцій ООН, ворожих кампаній у ЗМІ, які ніколи не втрачали нагоди затаврувати єврейську державу за те, що вона сміє себе захищати. І саме тому ударів ізраїльтянами не завдавалося до того, як терористи робили нову атаку. А теперішній напад змінює правила гри. Тепер у Ізраїлю просто не має вибору. Проти терористичних угруповань мають бути застосовані найактивніші методи, від яких ізраїльтяни старанно утримувалися. Що сильнішими будуть удари по позиціях бойовиків, то вищий ризик жертв серед цивільного населення Сектору Газа, особливо якщо врахувати, що терористи використовують мирних жителів у якості живого щита. Але жорсткі методи необхідні для захисту цивільного населення Ізраїлю, пояснює британський офіцер. І тому ізраїльське політичне керівництво має дати не одноразову, а довгострокову санкцію на використання цих методів. Необхідно проявити справжні лідерські якості, щоб вистояти перед антиізраїльською хвилею, яку піднімають західні ЗМІ, так звані правозахисники та їхні друзі в університетах.

Газа після удару ЦАХАЛа.
Фото: Mahmud HAMS/AFP

У такій ситуації держава Ізраїль не може дозволити собі проявити слабкість. Справа не лише у необхідності захищати своїх громадян. Автор пояснює, що безпека багатьох держав регіону — Єгипту, Йорданії, ОАЕ — залежить від ізраїльської військової міцності. Саме тому Саудівська Аравія зважилася на переговори про нормалізацію відносин з Ізраїлем. Можливо, саме ці переговори і змусили Росію та Іран активізувати своїх сателітів у Газі та Лівані, ставить запитання автор. І намагається дати відповідь на таке запитання, зауважуючи, що Москва з Тегераном прагнуть дестабілізувати Близький Схід, занурити регіон у нескінченну війну. Їм не потрібен мир між ізраїльтянами та саудівцями. Тому цілком очевидно, що подальшій зовнішньополітичний курс Ізраїлю має зважати на роль Росії та Ірану у розв’язаній ХАМАСом війні. Якщо після вторгнення в Україну до РФ почали ставитись як до ворога західної демократії, то так само і Заходу слід ставитися до Ірану та його сателітів. Якщо західний світ не хоче вступати з ними в конфронтацію, нехай надає найпотужнішу підтримку Ізраїлю, який зараз виконує роботу за американців та європейців, робить висновок автор — колишній бойовий офіцер британської армії, а нині — полковник запасу.

Його висновки доповнюються ще одним дописом у цій же ізраїльській газеті «Вісті» за авторства Аві Іссахарова, оглядача «Едіот ахронот» з арабських питань, який намагається з’ясувати, що саме заважає Нетаньяху приборкати у Секторі Газа владу ХАМАСу. Її потрібно, не інакше, як знищити, бо будь-який інший захід не буде ефективним, пише цей оглядач у своїй статті «Угода з дияволом: що заважає Нетаньяху знищити владу ХАМАС у Газі», пояснюючи далі, що мається на увазі. Він нагадує, що Біньямін Нетаньяху в черговий раз очолив уряд Ізраїлю ще наприкінці березня 2009 року. Одним із центральних нововведень його зовнішньої політики став принцип «поділяй і володарюй» між Юдеєю і Самарією, з одного боку, і Сектором Газа — з іншого. Політика Нетаньяху була цілком протилежною тій, якої дотримувався його попередник Ехуд Ольмерт. Іншими словами, в той час як уряд Ольмерта проводив політику ослаблення Гази та посилення Палестинської автономії, Нетаньяху пішов іншим шляхом: послаблюючи Палестинську автономію, він зміцнював ХАМАС. Сьогодні це здається повним абсурдом, констатує Аві Іссахаров, але справи були саме такими. Цей факт підтвердили наближені до Нетаньяху люди, а згодом — і особа, яка стала міністром фінансів у його останньому уряді — Бецалель Смотрич.

Біньямін Нетаньяху.
Фото: ЛААМ

Усі вони бачили ворога в Палестинській автономії, яка декларувала неприйняття насильницьких методів вирішення конфлікту, а в ХАМАСі, який завжди закликав до знищення Ізраїлю — можливого союзника. З ХАМАСом, вважали вони, можна закривати угоди. Нетаньяху намагався укласти договір із дияволом в основному через побоювання, що посилення Палестинської автономії змусить його до переговорів. Або, гірше за те, навіть підписати договір про нормалізацію з палестинцями, який позбавить його підтримки значної частини традиційного електорату.

Багато хто в правому таборі критикує процес розмежування саме через посилення ХАМАСу. Однак уряди Нетаньяху з 2009 року не зробили зовсім нічого, щоб змінити тенденцію і перервати владу ХАМАСу в Газі. Остання серйозна сухопутна операція ЦАХАЛу в Газі — операція «Литий свинець». Нею керував голова Південного військового округу у той період, а сьогодні міністр оборони Йоав Галант. Сили ЦАХАЛу дісталися тоді до центру міста Газа, і каральний меч навис над головами тих, хто за півтора року до цього захопив владу в Секторі Газа та вигнав звідти представників Палестинської автономії.

З того часу всі уряди Нетаньяху переймалися збереженням влади терористів у Газі. Угода Шаліта у 2011 році стала знаковою подією з цього погляду — 1027 палестинських терористів було звільнено тоді в обмін за визволення полоненого солдата ЦАХАЛу. Паралельно було налагоджено переведення грошей з Катару, ввезення вантажів на територію Сектору Газа, а останнім часом десяткам тисяч мешканців Гази було видано дозволи на роботу в Ізраїлі. Нетаньяху хотів купити собі тишу та спокій і одночасно знищити опцію на будь-яку угоду з палестинцями.

З 2009 року в країні змінилося кілька начальників генштабів, голів ШАБАКу (загальної служби безпеки Ізраїлю) і АМАНу (військової розвідки). Лише Нетаньяху залишався на своєму місці. Автор пише, що саме він відповідальний за перетворення ХАМАСу на терористичного монстра, який вчинив 7 жовтня масове вбивство мирних ізраїльських громадян, одну з найстрашніших подій в історії єврейської держави.

Автор впевнений, що саме зараз з’явилася можливість змінити таку політику. Військові дії, що розпочалися, можуть вважатися успішними тільки у тому випадку, якщо вони покладуть край владі ХАМАСу в Газі. За словами Нетаньяху, Ізраїль вступає у війну, щоб знищити військовий потенціал ХАМАСу. Та такого недостатньо, переконує автор, про таку мету «ми вже чули кілька разів протягом минулих раундів військових протистоянь. Вони зазвичай закінчувалися повідомленнями про «серйозний удар по ракетному арсеналу терористів». Однак ракетні обстріли відновлювалися через кілька місяців, що призводило до нового витку військових дій, як правило — більш важких і кривавих, ніж попередній». Зараз багатьом зрозуміло, що подальше існування небезпечного для Ізраїлю терористичного режиму може коштувати дуже дорого, переконує аналітик. «Так, це обійдеться нам великою ціною. Але продовження влади ХАМАСу в Секторі Газа призводить до не менших жертв, і сьогодні ця теза, на жаль, перевірена у переконливий спосіб… За всю кар’єру журналіста я зустрів чимало високопоставлених людей у ХАМАСі. Серед них були Ісмаїл Ханія, шейх Ахмад Ясін, Мухаммед аз-Заар та багато інших. Вони завжди заявляли мені абсолютно чітко, що ніколи не підуть на мир з Ізраїлем, але готові на тимчасове припинення вогню. Доки Нетаньяху грає в цю гру, його гра на руку ХАМАСу».

Якщо продовжувати перегляд статей цього видання, то можна натрапити і на цікаву ЦАХАЛу, що наступний, 2024 рік, принесе набагато більше проблем, ніж поточний. Адже вже сьогодні армії доводиться практично щодня вступати у зіткнення з палестинськими терористами в Юдеї та Самарії. Так 6 жовтня, у переддень нападу на Ізраїль, пише у своєму матеріалі «Оцінка ЦАХАЛу: 2024 рік буде значно гірший» військовий оглядач «Вісті-Ynet» Йосі Єгошуа. Тобто, вже тоді фіксувалися зіткнення військових обох сторін. «Так, тільки за останню добу і тільки територіальна дивізія Юдеї та Самарії провела рейд у Туль-Каремі, що супроводжувався запеклими перестрілками; ліквідувала двох терористів, які відкрили вогонь по ізраїльському автомобілю; протистояла масовим заворушенням у Шхемі; займалася нейтралізацією терористів, які кинули коктейль Молотова до ізраїльського автобуса (він не постраждав), а також брала участь у пошуках терориста (і у його подальшій ліквідації), який відкрив вогонь по автомобілю, в якому їхали вагітна ізраїльтянка, її чоловік та діти. Напади на ізраїльських військових з боку ХАМАСу здійснюються за умов щільної міської забудови й у нічний час. З’ясовується, палестинці постійно вивчають антитерористичні методи ЦАХАЛу, намагаються влаштовувати засідки та пастки, змінюють місця дислокації та способи маскування. В ізраїльських спецслужбах не вважають, що загальна канва антитерористичних дій останнім часом зазнала особливих змін. Що насправді змінилося — кількість втрат, які зазнають палестинці (такого не було з часів «другої інтифади», тобто з початку 2000-х). Саме цю обставину в армії розглядають як стримуючий фактор.

Спецпризначенці ЦАХАЛу.
Фото: Zain JAAFAR/AFP

Аналізуючи діяльність терористичних організацій, у ізраїльських спецслужбах визначили кілька важливих складових. По-перше, на терористичну активність впливають іранський тиск і криза в Палестинській автономії. По-друге, як зазначають у ШАБАКу, до терористичної інфраструктури причетні й ізраїльські араби (тобто арабські громадяни в Ізраїлі), які, зокрема, зайняті доставкою вибухівки через кордон з Йорданією. По-третє, до бойових зіткнень залучаються не «класичні» бойовики ХАМАСу та «Ісламського джихаду», а свого роду «фрилансери», які згодні виконувати диверсії (як правило, стрілянину по машинах) заради кількох тисяч шекелів. Ватажки терористів знаходять безробітних молодих людей, пропонуючи їм «засоби для існування».

По-четверте, залучення Ірану не обмежується тепер підготовкою «машин для вбивства» та передачею арсеналів. Іран здійснює ідеологічне обґрунтування вбивств за допомогою підбурювання. Нова тактика говорить: «Головне — кількість, а не обов’язково якість». Тобто, Іран готує з палестинців «гарматне м’ясо», щоб задіяти у війні на виснаження, коли протистояти доведеться не одинакам, а масам.

Підготував Олег Махно